Із запитанням, де в цьому реченні поставити розділовий знак, ми звернулися до голови державної інспекції навчальних закладів Руслана Гурака. Уже майже рік, як Руслан Васильович займає посаду голови держінспекції (призначений 24 грудня 2014 року). Кандидат наук, 40 років, має дві вищі освіти — юридичну та фінансово-економічну. Яким був цей рік для керівника держінспекції та установи загалом?

Що вдалося змінити? А також про те, які порушення характерні для українських навчальних закладів, — читайте в інтерв’ю.
Ю. Ш. Руслане Васильовичу, що спонукало Вас відійти від багаторічної, відносно спокійної викладацької та науково-адміністративної роботи в одному зі столичних університетів і стати керівником такої проблемної, «гарячої точки» — Державної інспекції державних закладів?

Р. Г. Я ніколи не мріяв про державну службу і не мав цілі стати держслужбовцем. Я мав хорошу роботу, працював проректором в університеті — займався викладацькою та науковою роботою. Дуже любив свою посаду, як люблю освіту загалом. Це, мабуть, передалось по генах, адже моя мати працювала вчителем, заступником директора в загальноосвітній школі. Я з дитинства знав проблеми школи, учнів і вчителів.

Розвиток освіти на державницькому рівні мене хвилював завжди, як хвилює, мабуть, кожного педагога та викладача. Працюючи в університеті, завжди долучався до формування нормативно-правових актів з питань освіти, надавав пропозиції Міністерству освіти і науки України тощо. Тому, коли мені запропонували очолити Державну інспекцію навчальних закладів України, звичайно, я погодився, сприймаючи це, як новий виклик для себе.

Державна інспекція навчальних закладів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністерство освіти і науки України. Спектр діяльності її дуже широкий. Це і реалізація державної політики у сфері здійснення нагляду за діяльністю навчальних закладів, інспектування суб’єктів надання освітніх послуг дошкільними, загальноосвітніми, позашкільними, професійно-технічними та вищими навчальними закладами, здійснення в них перевірок з питань організації навчально- виховної, науково-методичної роботи тощо. Тому маю на меті застосувати свій педагогічний досвід для поліпшення системи освіти загалом.

Ю. Ш. Чи радилися Ви щодо зміни роботи зі своїми рідними, дружиною?
Р. Г. Звичайно, адже перехід на іншу роботу дійсно змінив моє життя. Змінився розпорядок робочого дня, графік відпусток. Зменшилася кількість вільного часу, який я присвячував сім’ї, науці…
Ю. Ш. У мене є великі сумніви, що Ви отримали для сім’ї більші доходи. Чи так це?

Р. Г. Насправді, рівень заробітної плати не є високим, але, як кажуть мої рідні, «з голоду не помремо». Волонтерський дух має бути присутнім у кожного, хто хоче долучитися до розбудови нашої держави.

Ю. Ш. Тобто зовсім не матеріальні цінності підштовхнули Вас працювати в Держінспекції?

Р. Г. Звичайно, ні. Я розумів, що матеріальний рівень забезпечення буде значно нижчий, ніж на попередній роботі, однак спрацювало внутрішнє «его» — мені пропонують, я зможу бути корисним своїй державі, треба йти і докладати зусиль, щоб освіту в Україні піднести на новий, якісний рівень. Тим більше, я побував у багатьох країнах Європи, у Сполучених Штатах Америки, де цікавився організацією освітніх процесів у кращих вишах і отримав певний досвід.

Ю. Ш. Минув майже рік з того часу, як Ви зайняли цю посаду. Згадайте, у якому психологічному, фінансовому та кадровому стані Ви прийняли інспекцію. Чи довелося із самого початку приймати жорсткі рішення?

Р. Г. З боку держави та освітніх закладів цей орган постійно піддавався критиці. Імідж структури був негативним, каральним. І коли я почав працювати в Держінспекції, ніхто не знав, яке майбутнє чекає. Була своєрідна невизначеність.

​Поставало питання: надати інспекції більше повноважень або ліквідувати її. Тому психологічна атмосфера була напруженою. Та, у добрий час сказати, крок за кроком почалися процеси позитивних зрушень. Прийнято Закон України «Про вищу освіту», триває розробка законів України «Про освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про наукову діяльність».Інспекція отримала нове дихання. Чітко сформоване бачення своєї діяльності. Щодо кадрових змін, то я не рубав з плеча. Намагався побачити особистість кожного та вивчити їх можливості працювати в напруженому ритмі. Я з повагою ставлюся до їхнього досвіду, набутого роками, намагаюся спрямувати роботу спеціалістів інспекції в нове русло — реформування освіти. Переконаний, що діяльність будь-якої структури залежить від її керівника.

​Тому на себе покладаю всю відповідальність за колектив, ставлю чіткі завдання і вимогливо питаю про їх виконання.

​При інспекції створено центр підготовки освітніх експертів. Надаємо можливість здійснювати перевірки освітніх закладів молодим спеціалістам, людям із громадськості.

Ю. Ш. Щодо перспективи залучення громадських організацій до співпраці з інспекцією виникає запитання: чи не потрібно спочатку системно вчити й атестувати таких експертів?

Р. Г. Звичайно, потрібно. Але я вважаю, що майбутнє інспекції в розробці системи внутрішнього самоконтролю навчальних закладів. Тоді кожен освітній заклад за певними критеріями контролю зможе самостійно проводити перевірку. А інспектор перевірятиме внутрішню оцінку навчального закладу, який здійснив моніторингове дослідження і сам визначив свою конкурентоспроможність.

Ю. Ш. Частина скарг щодо порушень у системі середньої освіти є достовірною. Але дуже багато непрофесійних і відверто замовних звернень. Як їх розрізнити? Чи, можливо, диференціювати до перевірки, можливо, взагалі обійтися без неї?

Р. Г. Усі звернення громадян розглядаються в обов’язковому порядку. Ми маємо право не розглядати лише анонімні скарги. Решті звернень надаємо правову оцінку.

​Скарги бувають різними, із різним вказаним ступенем порушень. За наявності системних порушень створюється комісія з працівників Держінспекції, яка безпосередньо виїжджає в навчальний заклад.

​До компетенції Держінспекції входить також аналіз роботи департаментів, управлінь та відділів освіти. Ми вивчаємо їх роботу і на основі аналізу вносимо певні пропозиції.

Ю. Ш. У наш час суспільство формує неоднозначне ставлення до директорів шкіл. Чимало батьків, журналістів вважають, що директори перевищують свої повноваження, вдаються до корупційних дій. Інші вважають, що директорів не треба чіпати, інакше постраждають безпосередньо школи. Яка Ваша особиста думка?

Р. Г. Я вважаю, що вся відповідальність за навчальний заклад покладається на керівника. В Україні є потужні, інтелектуальні, дієві, фахові керівники-професіонали, які багато років працюють директорами шкіл. Їх також критикують, але критика пов’язана здебільшого зі стереотипом професійної деформації через багаторічний стаж на посаді керівника.

Щодо хабарництва. Деякі директори шкіл для поліпшення матеріальної бази закладу залучають недержавні інвестиції. У всіх українських школах склалася практика допомагати навчальному закладу фінансово.

Я не вбачаю в цьому нічого поганого. Але все має бути прозоро, без порушень законодавства України. Наприклад, у Польщі існує тип шкіл, які частково фінансує держава, а частково місцева громада, тобто батьки. І це нормально, якщо директори шкіл не зловживають батьківською допомогою.

Але в Україні зафіксовано випадки, коли при навчальному закладі працює благодійний фонд сумнівного походження. Діяльність такого фонду важко відстежити, що і провокує звернення батьків до нас зі скаргами.

​Існує й інший ступінь зловживань керівником, зокрема під час вступу до навчального закладу. Схема така: керівники школи називають свій навчальний заклад гімназією, ліцеєм або колегіумом, водночас забуваючи, що спеціалізація вводиться у середній і старшій школі. Тобто вступні конкурси мають проводитися в загальноосвітній школі ІІ або ІІІ ступеня.

​Керівники ж переносять конкурсний відбір на перший ступінь, проводячи його під час зарахування до першого класу. А далі батькам першокласників, які прагнуть «подолати конкурс», пропонується зробити внесок у псевдоблагодійний фонд.

​Нам відомий випадок у Києві, коли перед батьками ставилась умова зробити внесок в сумі 2000 євро для зарахування дитини в школу. Звичайно, подібних «діячів» ми виявляємо та подаємо заяви щодо їх звільнення.

​Однак більшість директорів освітніх закладів працює прозоро, чесно і відкрито. Створено батьківські комітети, де питання фінансової допомоги вирішується батьками з огляду на необхідність ремонту, благоустрою тощо.

Ю. Ш. За чинним Законом «Про освіту», керівники шкіл повинні обов’язково мати педагогічну освіту. Але реальні функції керівника насправді значно ширші та охоплюють менеджмент, право, фінанси, психологію, комунікацію. Чи не потрібна в новому законі норма, яка б дозволила стати керівником школи людині з економічною, технічною або юридичною освітою, адже така практика існує в більшості розвинутих країн світу?

Р. Г. У Законі України «Про загальну середню освіту» є вимоги до керівника загальноосвітнього навчального закладу. Педагогічна освіта є обов’язковою.

​Сподіваємося, що в новому Законі «Про освіту» будуть зміни. Рано чи пізно ми прийдемо до висновку, що керівник будь-якого навчального закладу передусім має бути управлінцем та менеджером, який повинен забезпечувати нормальні умови функціонування школи.

​Директор школи повинен вміти організовувати процес надання дитині якісної освітньої послуги. Однак, ми часто говоримо про те, що повинен мати директор, учитель, але не говоримо про те, що повинна мати дитина після закінчення школи. Саме ця проблема є, як на мене, найактуальнішою для сучасної вітчизняної освіти.

​Ми маємо ліцензійні вимоги до директорів шкіл, заступників, учителів, школи загалом, але ми не достатньо піклуємося, чи навчальний процес дав певний результат. Ось що найголовніше!

Наведу приклад: у Чернігівській області найбільша кількість малокомплектних шкіл. Є школа, де всього трьох учнів старших класів кожного дня возили на навчання, витрачаючи кошти з державного бюджету, тобто щодня їх возив автобус, долаючи 15 км в один бік, а в кінцевому результаті ці троє учнів не склали ЗНО. Виходить, кошти витрачені, а результату немає.

Ю. Ш. Хочеться запитати у Вас і про особисте. Яким книжкам та фільмам надаєте перевагу? Чи вистачає на це часу?

Р. Г. При всій зайнятості люблю читати. Маю власну бібліотеку. Для зручності сформував в айпеді бібліотеку із творами українських та зарубіжних класиків. Зараз читаю роман Ф. Достоєвського «Брати Карамазови». Нещодавно дивився в театрі ім. Лесі Українки виставу за твором О. Кобилянської «Земля». Переглянувши виставу, хочу знову прочитати першоджерело. Кожного тижня намагаюся відвідати кінотеатр.

Ю. Ш. Чи маєте домашніх улюбленців?

Р. Г. Так, двох вівчарок. Я проживаю за Києвом у приватному будинку, тому маю можливість утримувати таких великих собак. Думаю, що їм пощастило, і вони мають хороші умови для життя.

Ю. Ш. Чи можете назвати людей зі свого оточення справжніми друзями?

Р. Г. Так, це старі друзі, яких я знаю багато років. Більшість із них — юристи, із якими я навчався в Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого. Коли ми збираємося разом, то обговорюємо чимало питань, зокрема тих, які стосуються державного управління, проблем освіти, юриспруденції.

Життєву позицію

У мене є улюблена приказка: «У кінці XIX століття двох представників англійської взуттєвої компанії відправили до Африки. Через тиждень один написав у листі: „Це кінець світу, усе пропало — тут ніхто не носить взуття“. А інший надіслав телеграму з іншим змістом: „Ура! Відкриття! Тут люди нічого не чули про взуття!“». Особисто я належу до другої категорії людей і вважаю, що ми ще багато чого можемо зробити та змінити в цьому житті.

Державний стандарт освіти

Освіта — це основа розвитку особистості, суспільства, нації, держави. Реальність стрімко змінюється, суспільство стає іншим, ми орієнтуємося на європейські стандарти розвитку, отже, і освітні стандарти мають змінюватися. Адже нагромаджуються нові знання, нові психологічні й педагогічні підходи, та й діти стають зовсім іншими… Державні стандарти мають відповідати вимогам часу. Навчально-виховний процес треба спрямовувати на розвиток активності дитини, самостійності, творчих можливостей; готувати особистості, які зможуть свідомо діяти, приймати рішення, швидко адаптуватися до життєвих змін, застосовувати свої знання на ринку праці.

Фінансування освіти

Україна витрачає на освіту 7 % ВВП. Це значно більше, ніж середній показник витрат на освіту в розвинутих країнах. Але треба розуміти, що український ВВП не є високим і тому, виділені на освіту кошти в сумі 110 млрд грн, недостатні. А ще варто зазначити про неефективне їх використання. Бракує фінансового менеджменту у сфері освіти. Так, середня кількість учнів на одного вчителя в Україні становить 8 осіб (а є школи, де на одного вчителя припадає 4 учні). У європейських країнах на одного вчителя припадає 15 учнів.

Державну службу

Державна служба — це професійна діяльність громадян України, які займають посади в державних органах влади. У цьому випадку я — державний службовець і Законом України «Про державну службу» передбачено всі мої права. Нині вже готовий проект нового Закону України «Про державну службу», який має вступити в силу із 1 січня 2016 року. Звичайно, будуть зміни, нові вимоги — цього вимагає життя. Головне, мати ціль, мету, поліпшити доручену мені сферу діяльності і впевнено докладати зусиль до реформування важливої галузі — освіти в Україні.